Про село Годовиця відомо, що з 1371 року воно належало декану св. Івана у Львові та з 1564 р. до львівського капітула. За даними Географічного словника, на нього поширювалося законодавство Німеччини від 1405 року. Однак точної інформації про створення парафії в Годовиці немає. Напевно відомо, що вона була заснована до 1498 р., а також у ХІХ столітті вона включала і села Басівка, Малечковичі та Пустомити, а в міжвоєнний період лише Годовицю та Басівку.
Перші відомості про Годовицю походять з 1371 р., коли Ян, російський намісник, передав Годовицю декану церкви св. Івана у Львові. Король Владислав Ягелло переніс село в 1412 р. з польського та руського права до німецького і документом, виданим у Бечі 23 листопада 1429 р. він наділив канони львівського собору на 40 полів землі, розташованих між селами Скнилів, Оброшин, Ставчани та Годовиця. Пізніше в цій місцевості Станіслав Баш заснував (близько 1431 р.) село Басівку [1].
Протягом шістнадцятого століття землі Русі, Поділля та Волині зазнавали нападів татаро-турецькиx загарбників, які кілька разів створювали табори під Львовом, звідки розсипалися в різні сторони, грабуючи села та міста та викрадаючи тисячі людей у ясир [2].У ХVIII столітті в Годовиці була побудована лікарня та дитячий будинок. У ХІХ столітті тут була школа, спочатку в будівлі біля ставу, потім вище костелу по липовій алеї, ймовірно з 1928 року. Соціальна діяльність включала будівництво ставу та млина. Ці будівлі були розташовані в долині річки Щирки.
[1] Urban W. Z dziejów sokolnickiej królewszczyzny. Rzym 1964
[2] Byliński J. Najazd tatarski na Wołyń w 1593 roku na tle innych najazdów w XVI wieku. W: Aere Perennius, Wyd. Forum Naukowe, Poznań 2001